Звідки береться агресія

Тут усе просто. Виживає той, хто краще вміє кусати, бити, топтати чи колоти. Якщо одна істота перемогла іншу, саме її гени передаються далі. Нічого не вдієш, закони природи. Це стосується як міжвидової конкуренції, так і боротьби за партнера для розмноження.

Агресія дісталася нам у спадок від усіх мільйонів років еволюції. Це уроджене. Такої точки зору тією чи іншою мірою дотримувався і Фройд, і психологи-еволюціоністи. Треба тільки зробити кілька застережень. По-перше, агресію людина може спрямовувати у цілком мирне русло, наприклад, перевиконувати план, займатися фехтуванням або писати фейлетони. По-друге, дуже спокусливо звести всю людську психіку до генетики. Але треба розуміти, що ми з вами надто складні істоти. Принаймні складніше щура чи лося.

Це частково теж про спадковість. Адже хромосоми не говорять людині: «Іди і набий морду!» У наших генах записані лише білки. Деякі з них запускають біохімічні реакції, які призводять до збільшення вироблення речовин, що сприяють агресії. Вважається, що гормони тестостерон, адреналін та деякі інші штовхають людину на бійку або щось ще деструктивніше.

Але не лише гени визначають нашу біохімію. Найпростіший випадок – алкоголь. Соціальний психолог Девід Майєрс наводить дані: «65% вбивств і 55% домашніх бійок та випадків насильства відбуваються у ситуації, коли злочинець чи жертва (або обидва) перебували у стані сп'яніння». Йдеться про США, але здається, в Україні статистика буде схожою.

Є й менш очевидні залежності. Наприклад, у м'ясі містяться пептиди (це такі молекули, які складаються з амінокислот, але коротші, ніж білки), що збільшують агресивність.

Що ми вивчаємо під час уроків історії у школі? Англія воює з Францією, хрестоносці захоплюють Єрусалим, німецька армія наступає... Чому присвячена майже половина кінофільмів? Герой стріляє. Герой підриває. Герой б'є ногою в щелепу.

Левова частка образів світової культури пов'язані з насильством. І не має значення, якого рівня ця культура — епічна сага чи дешевий комікс. Ми споживаємо і високу, і низьку продукцію, і на рівні підкору фіксуємо: герой — це той, хто б'ється. А героєм хочеться бути.

На рівні високої моралі ми розуміємо, що агресія – це погано. Але життя у соціумі часто змушує уточнювати: погано, але вигідно. Застосовуючи агресивні стратегії поведінки, ми домагаємось просування по службі, проходимо без черги на прийом до лікаря, завойовуємо повагу у компанії.

Почнемо зі значення терміна. Найбільш поширене визначення фрустрації свідчить, що це стан, що виникає, коли людина відчувала потребу, бачив спосіб її задовольнити, але зіткнувся з непереборною перешкодою. Припустимо, я дуже хочу пити, підходжу до автомата з газованою водою, а він виявляється зламаний. Грубий, але точний еквівалент цього слова – облом.

Довгий час у психології панувало переконання, що фрустрація породжує агресію. Численні дослідження внесли корективу: фрустрація сприяє агресії. Але не завжди. І не лише вона.

Експериментально встановлений факт: наявність поряд інших людей збуджує та посилює домінуючу реакцію. У тому числі агресивну. За прикладами далеко ходити не треба: погроми, буяння футбольних уболівальників, релігійні фанатики. Взагалі в умовах скупченості людина стає небезпечною твариною.

Деякі дослідження показують, що підвищення температури повітря підвищує агресію. Не виключено, що цей фактор впливає на рівень насильства в Африці та Азії (втім, там і інших причин вистачає). Деякі вчені пов'язують агресивність із електромагнітною активністю Сонця. Але це вже зовсім екзотика.